Кузя - МІЙ НАЙКРАЩИЙ ДРУГ ДИТИНСТВА.

Мені у шість років батьки подарували цього найкращого, найвіданнішого друга.

Незважаючи на маленьки розміри цієї породи, собака своєю поведінкою, своїм відношенням до життя викликала повагу. Ніколи не ображав (тобто не проявляв агресію) навіть коли йому боляче, але поглядом міг сказати все, що думав (я, на той час маленька, але відразу розуміла). Дуже гордий. Ображати не можна. Болісно реагував на некоректну поведінку хазяїна - опускав свою завжди гордо підняту голову і йшов на своє місце. Ображений - не йшов їсти. На прогулянці опускав свій хвіст, який зазвичай гордо квітнув на спині хризантемою.

Чистоплотний. Коли гуляв на вулиці у непогоду, або після дощика, то ретельно вишукував чисті місця. Дома теж чистюля.

Розумний. Мені було легко його дресирувать.

Дуже розвинена інтуіція на людей. Моя собака неоднаково реагувала на деяких друзів - кого відразу приймав "всією душою", кого згодом і настороженно, а кого не сприймав зовсім (сердився, "неспускав з очей" поки не піде з дому непроханний гість, міг навіть кинутись на захист, якщо такий "друг" зробе різкий рух в мій бік, коли ми грались). Згодом, життя показало, що мій собака "бачив" людей краще ніж я. Відчував настрій юної хазяйки краще за всіх.

Звідки б я не прийшла зі школи, з танців, з бассейну... відкриваєшь двері - МІЙ ДРУГ чекає на мене в коридорі. Навіть місце собі влаштував в коридорі, щоб зручніше було чекати. Коли була вдома і робила уроки Кузянчик трепляче чекав у своєму кріслі. Але іноді уроків було багато і тоді було цікаво спостерігати, як реагує Кузя. Спочатку він піднімав свою гарну голівку з лапок,вглядався, що я роблю, і зітхав. Далі зітхання частішали,пес перебирався до мене на руки і згортався калачиком. Я ж продовжую писати, писати, писати. Кузя перебирається на стіл і згортається калачиком так, щоб було видно як "бігає" ручка по сторінці зошита. Я ж пишу, пишу... Все витримка у ДРУГА скінчилась! Як ви думаєте, що він зробить?... Підводиться, йде до зошита і моститься сісти так, щоб прямо на ручку попою вмоститися. Це було так кумедно! Відведешь руку - він пересяде, ще троши руку посунешь - він знову вмоститься на ручку. Тобто навчання закінчувалось і починалася перерва на настирне прохання ДРУГА.

Мама рано їхала на завод працювать, але ніколи не переживала, що я просплю і запізнюсь до школи. Кузя, як тільки чув будильник, спокою мені не давав, поки не встану. Лизав обличчя, лоскотно нюхав, коли і це не допомагало, то вдавався до безвідмовного способу - лизання п'яток хазяйки. В суботу ж ніколи не будив. Міг зітхати, заглядати тихенько у обличчя, але щоб розбудити ні-ні. Будільник же сигналу не давав, значить хазяйку ще будити не можна.

Про мого ДРУГА я можу розповідати безліч часу. Мої діти маленькими дуже любили слухать ці розповіді Але розповідь - це лише гарна розповідь. А мати свого власного такого друга - це не з чим не зрівняне дитяче щастя. І саме тому у мого сина був ДРУГ - францюзький бульдог БОЙ. Ісаме тому у моєї донечки зараз є ДРУГ - японьский хін ІВА. Мабудь дуже вплинули мої розповіді про Кузяньчика. Син на своє двадцятиріччя на моє питання, чи сподобався йому наш подарунок, відповів: "Матусю найкращий ваш подарунок був, коли ви мені подарували Боя, всі інші подарунки з цим не зрівняються!"

Мій же КУЗЯ любив хазяїв віданно. Болісно переживав розлуки. Якби мене попрохали описати породу одним словом, я сказала б: "собака-інтелегент". Даруйте своїм дітям ДРУГА.

Це оповідання-спогад з вдячністтю за любовь, дружбу, терпіння і віданність написала хазяйка КУЗЬМИ, а нині старша хозяйка ІВИ.

15.03.2009, http://hin.dp.ua

[ Вгору ]